📚22 листопада о 15:00 запрошуємо на обговорення унікальної книги «Три зорі: вибрані твори волинських караїмів», у якій дослідник Володимир Шабаровський вперше представив українські переклади вибраних статей з журналу «Karaj Awazy». У книзі можна прочитати зокрема й поезію другої половини XVII ст. від раббі Йосифа Бен Єшуа, а також публіцистику відомих караїмських культурних діячів 1920-1940-х років: Сергія Рудковського (1873-1944) та Олександра Мардковича (1875-1944). Під час зустрічі ми поговоримо про те, як у цих текстах описана караїмська історія, культура та мови?; Яким чином волинські караїми висвітлювали свої зв’язки з іншими караїмськими громадами в Криму, Польщі, Литві, Туреччині? Що ці тексти можуть розповісти про погляди тогочасних караїмів на власне походження та відносини з сусідами (українцями, поляками, євреями-рабанітами та ашкеназі)?
#Крим #караїми #анонс
Нотатки орієнталіста. Orientalist notes
🖼"Родючість". Декоративна таріль роботи Мамута Чурлу (1946-2025), відомого кримськотатарського майстра та наставника майстрів, заслуженого художника України.
#Крим #кримські_татари #мистецтво #орьнек
Нотатки орієнталіста. Orientalist notes · репост
Лекція. Кавова традиція кримських татар: історія та культурний контекст
Зустріч відбудеться у неділю 14 листопада 2026 року о 14:00
Місце проведення: офлайн (Печера Платона) + онлайн (Zoom)
Тривалість: до 2 годин
Запис: так, для учасників
Мова: українська
Якщо ви хочете отримати тільки запис, то реєструйтесь через «онлайн-участь»
Культура споживання кави почала формуватися в Криму щонайменше із кінця XVI ст., на що вплинула поява перших кав’ярень в Османській імперії та Кримському ханстві. Дуже швидко цей «заморський» напій здобув велику популярність в кримськотатарському побуті, палацовій культурі й народних звичаях, ставши невід’ємною частиною культури гостинності, символом добробуту та навіть елементом дипломатичного етикету. У наступні кілька століть саме кав’ярні сприймались як атрибут «цивілізованості» поселення, виконуючи роль осередків суспільного життя. У них обмінювались новинами, слухали музику, розповідали про подорожі, вітали з весіллям, залагоджували комерційні справи, або ж займались громадською чи благодійною діяльністю.
Така тривала популярність кави сформування самобутню кавову традицію кримських татар, яка віками дозволяла підтримувати родинні зв’язки і дружні відносили. Сьогодні приготування і подача кави є невід’ємним елементом етикету, гостинності, родинних зустрічей та важливих свят. За філіжанкою цього напою багато поколінь кримських татар вітають гостей, укладають угоди, відзначають весілля, планують майбутнє чи переживають скрутні часи.
В 2023 р. за ініціативи ГО «Алєм» облікова карта «Кавова традиція кримських татар» була внесена Міністерством культури до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, що стало важливим кроком для охорони цього унікального культурного феномену.
На лекції ми обговоримо історію та соціальний контекст кавової традиції в Криму;
— Дізнаємось в чому полягав культурний феномен тогочасної кав’ярні у міському просторі Криму;
— З’ясуємо як вплинули на кавову традицію перша анексія Криму 1783 р. та депортація кримських татар 1944 р.;
— і нарешті, яким чином культура продовжує об’єднувати кримськотатарську спільноту сьогодні.
Після реєстрації вас перекине у чат телеграм-групи, де знаходитиметься уся потрібна інформація.
Лектор:
Олексій Савченко — кандидат історичних наук, заступник генерального директора Національного музею історії України з наукової роботи. Дослідник історії та культури кримських татар, співкуратор виставки “Miras. Спадщина”, співавтор облікової карти «Кавова традиція кримських татар», як елементу нематеріальної культурної спадщини України.
Зареєструватись можна за посиланням:
https://secure.wayforpay.com/payment/sdbbee0591673
Записи попередніх лекцій:
https://platoscave.wayforpay.shop
Нотатки орієнталіста. Orientalist notes
📚«Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878»
Ветеранська проза від Миколи Садовського-Тобілевича (1856-1933), знаменитого українського актора, театрала, громадського діяча та одного з ідеологів українського побутового театру. Ще зі школи багато говорили про його здобутки, знамениту родину (Карпенко-Карого, Саксаганського, Садовську-Барілотті) й творче оточення, але менше – про приватне життя та пережитий досвід.
У юні роки він служив у царській армії, куди потрапив на початку чергової російсько-турецької війни 1877 р. Воював у 56-у житомирському полку спільно з румунськими та болгарськими військами проти Османської імперії на Балканах. Брав участь у переправі через Дунай і в боях на Шипці в Болгарії. Отримав відзнаку св. Георгія та дослужився до звання унтер-офіцера. Він згадував, що в бою не вбив жодного турецького солдата, хоча й мав на те можливість. Цікаво, що саме під кінець військової служби у Бендерах Микола Садовський познайомився з актрисою Марією Заньковецькою, із якою грав тоді у аматорському театрі.
«Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878» Миколи Садовського вперше були опубліковані у 1906 р. на сторінках Літературно-наукового вісника (згодом перевидавались у 1917 та 1933 р.). Окрім художньої цінності, цей текст сповнений роздумів про солдатський побут та тягар війни, яку Російська імперія вела силами підкорених народів для втілення чергових «геополітичних проєктів»:
✍«От і тепер: там десь далеко на сході ріками льлється знов вона (кров – авт.). А спитать для чого – ніхто не зна. В голові моїй в мить з’явились і намалювались всі ті пригоди, всі ті тяготи і невимовні муки, які терпить тепер там нещасний люд, бо пригадалась мені турецька війна…».
Цілком собі не пригодницько-романтична, а деколоніальна література, у якій автор прямо пише про тогочасну трагедію України, яка «…сидячі сама в неволі, в тяжкім ярмі, виставила синів своїх недобитків визволяти далеко вільніших за себе – Болгар із турецької неволі!».
Місцями у тексті трапляються мальовничі описи різних місцевостей на Балканах, серед яких знаменита Долина Троянд у Болгарії:
✍️«Ся долина через те зветься долиною троянд, що тут ростуть єдині в світі троянди, з яких добувають трояндовий олійок, який вважається дуже коштовною річчю. Місто Казанлик, що стоїть серед сієї долини, і єсть те місце, де виробляють сей олійок…».
І як бонус, описана могила гетьмана Івана Мазепи, на яку він випадково натрапив у церкві в Галаці:
✍«20 квітня ми перейшли молдаванський кордон біля Бешташаки і через два тижні прийшли в Галац… Блукаючи від нудьги по місті, я зайшов у галацький собор. Роздивляючись його архитектуру та убрання, я запримітив чиюсь гробничку, на яку увійшовши не звернув навіть уваги. Гробничка стояла одиноко, мов сирітка, праворуч як увійти в церкву. Я підійшов. Роздивляюсь. Біла, невеличка, завбільшки як скриня на колесах, гробниця, з мідною дошкою зверху і навколо мідними латинськими літерами напис: "Іван Степанович Мазепа, гетьман славного Низового війська Запорожського і всеї України року божого...". Неначе хто обухом ударив мене в чоло! Я остовпів…».
Загалом, дуже цікавий та змістовний текст, який доповнює портрет особистості видатного театрала і актора Миколи Садовського.
#чтиво #текст #Балкани