Храм поезії (🖤)наживо

Відкрити в Telegram · @uapoets

Книги

Підписники

1 416

−1
сьогодні
+1
за тиждень
+13
за місяць

Індекс цитування

0

каналів згадують

0
згадок
0
репостів

Середнє охоплення поста

150

10,6%
ERR
8,4%
ERR за 24 години

Середнє охоплення реклами

·

1
рекламних постів за 30 днів
0%
частка реклами

У нашій аналітиці

з 20 листопада 2026 р.

Публікації

1 416 у базі

0
вчора
1
за тиждень
308
за місяць

ERR

10,6%

підписників читають пости

8,4%
читають у першу добу

Залучення (ER)

10,6%

357
пересилання
1 тис.
реакції
80
коментарі

Останні пости

Храм поезії (🖤)

Час планувати втечу Мимоволі спадає вечір із плечей найніжніших — твоїх. Саме час планувати втечу від великих образ і малих. Слів задушених повні жмені — тих, що вчасно сказати не встиг. Сотні «вибач», і всі у кишенях. Торохтять під ногами мости. Пахне м’ята у чашці з чаєм. Ти навпроти — далека й моя. Сядь-но ближче: ніч вже згасає, і з безодні зринає зоря. Ранок ляже на наші плечі та помирить упертих, глухих. Саме час святкувати втечу від великих образ і малих. (с) Олена Галунець

Храм поезії (🖤) · репост

"AmoreСон" вечір як будяк чіпляється до штанів не спинити ейфорію тану світ — нуга зайвий шум шмиргнув за розплавлені задимлені листопадом горизонти не насититись твоїм віртуальним муркотінням нашим словесним с... покотись нарешті до мене без вагань попри чорні дощі попри кілометри а поки буду падати в сон в якому мене жде порція тебе порція довготривалого щастя там смарагдово-сірі очі з відблисками березневого світила від яких розростається втіха тихо і лагідно а переплетення тіл розмиває тривоги страхи‌ зі стріх стікає сновидіння його всотує ранкова земля мені б далі пити соки твоєї душі нікого і нічого більше не знати — тільки тебе моя таємнице моя маніє © Ольга Далабожак (Helga) 10.11. 26 Фото: Христина Ільницька

Храм поезії (🖤) · репост

Вірш №47 у безладі — серед кленового листя, торуючи серцем незайманий шлях, я плюнув у вічі іржавому місту — воно розчинило у тихих дощах. змішалися фарби, стеклися донизу. усотався злістю у жилки та виїмки. я градієнтовно в гербарій вживився, довкола на метр у золоті виникнув. тепер я зім'ятий вологою вулиці, притиснутий чоботом людства в асфальт, журюся: огорнутий мрякою-скутістю. у жилках та виїмках грає lo-fi. сміється довкола малеча у куртках, хлопчина кохану цілунком гризе, блюють та плазують при кнайпі укурки — я мружусь на щастя, яке не моє. зберуть мене двíрники зранку докупи, ніяк не пручатимусь — буду безсилим, і місто помститься за пиху-розкутість, та згодом усіх перетворить на силос. © Анатолій Касперський 21.11.2026 #поезія

Храм поезії (🖤) · репост

VIII. НЕВІДЬ На мене насувався обрій Мов хвиля, мов приплив Нічого доброго не віщувала Ця до нестями вигострена синь Нудота ширилася горлом Й тривога наростала в підребер'ї Я відчував хребтом Це неминуче, неминуче, неминуче... Чи я з лякливих? Як не так Я помирав сто раз, І стільки ж був воскреслий Я помирав сто раз Хоч дикі вітри вили в горна жаху І сонця списи мітили у скроню В сто перший раз я був напоготові: В очах моїх вогонь, в моїй правиці меч Із циклу "Флора" 2026

Показати більше

Хочете бачити більше?

Безкоштовно доступні 7 днів динаміки та 10 останніх постів. Історія за 3 місяці й за рік, уся реклама та вивантаження будуть у підписці.

Спробувати TelepostUA