Fucking Awesome
Ціль у контексті: як мозок згадує бренди Ви йдете на кухню, переступаєте поріг і забуваєте, навіщо прийшли. Повертаєтесь у кімнату, і згадка з'являється сама. Психолог Габріель Радванскі вивчав цей ефект дверного прорізу в лабораторії: зміна обстановки справді погіршує пам'ять про намір, який виник в іншому місці. Пояснення добре лягає в теорію Лізи Фелдман Барретт. Мозок не зберігає спогади як файли. Щоразу, коли ми згадуємо, він збирає подію заново з того, що є під рукою зараз: з обстановки, стану тіла і того, що ми намагаємося зробити. Змінилась кімната, змінились будівельні матеріали, і намір не зібрався. ⸻ Концепти, з яких мозок усе це складає, Барретт описує через ціль у ситуації. Ідея йде від психолога Лоуренса Барсалу. «Що винести з дому під час пожежі» цілком робочий концепт, хоча діти, ноутбук, паспорт і бабусин фотоальбом не мають нічого спільного, крім мети. Для мозку вони одна категорія, поки є пожежа. З брендами те саме. Бренд згадується, коли мозок збирає концепт під поточну ціль, і бренд опиняється серед матеріалів. Завтра ціль трохи інша, і збірка буде іншою. Романюк і Шарп теж пишуть, що зв'язок бренду з ситуацією не витягується щоразу однаково. ⸻ Дженні Романюк пропонує описувати category entry points через 7W: навіщо, коли, де, під час чого, з ким, з чим і з якими відчуттями. Це дуже практичний інструмент. Але в ньому сім питань стоять поруч, наче рівноправні координати. Барретт підказує, що вони влаштовані інакше. Ціль організовує решту, а коли, де і з ким важать остільки, оскільки змінюють зміст цілі. Кава о сьомій ранку вдома буває двох видів. Один: швидко прокинутись. Другий: десять хвилин тиші, поки не прокинулись діти. Час, місце і чашка однакові, а бренди спадають на думку різні. Звідси практичний висновок для досліджень CEP: записувати пари «ціль + обставини», замість того щоб заповнювати сім колонок окремо. Відчуття я б теж не рахував окремим виміром. За Барретт, воно саме збирається з ситуації і мети. ⸻ Тепер JTBD. По суті це та сама формула цілі в контексті. Ehrenberg-Bass питає, чи згадають бренд, коли настане ситуація. JTBD питає, що за прогрес людина намагається отримати в цьому контексті і що її стримує. Обидва підходи працюють на одному механізмі пам'яті. І ще одна річ, яка мені здається цікавою. Інтерв'ю в стилі Боба Моести починаються з дрібних деталей: де ви були, хто був поруч, яка була погода, що ви робили перед тим. Новачкам це здається зайвим. З погляду Барретт це відновлення обстановки, з якої мозок може знову зібрати тодішню ціль. Той самий трюк, що й повернутися в кімнату, щоб згадати, навіщо йшов на кухню. Розповідь респондента однаково буде реконструкцією, і варто це пам'ятати, аналізуючи інтерв'ю. Скажу чесно: цей зв'язок між Барретт, Ehrenberg-Bass та JTBD є моїм синтезом. Самі автори його так не формулюють, а теорія Барретт досі має серйозних критиків серед прихильників універсальних емоцій. Але для роботи з CEP і з інтерв'ю ця рамка мені вже стала в пригоді.