Психотравма війни | Станіславська Тетянанаживо

Відкрити в Telegram · @posttraumaticstress

Психологія

Останні пости

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

У Journal of Anxiety Disorders вийшла цікава стаття Дорі Рубінштейн. Вона (з колегами) пропонує модель континууму експозиції - Exposure Continuum Model (ECM). Людина не тільки згадує травматичну подію, докладно її описує та багаторазово повертається до спогаду. А й контактує з травматичним досвідом через: - переконання, які сформувалися після травматичної події; - власні тілесні реакції, пов'язані з травматичним досвідом; - символічне зображення пережитого; - наближення до того, чого роками уникала. І ось тут цікаве: автори пропонують оцінювати не просто наявність експозиції в терапії, а її близькість до травматичного матеріалу, тривалість і повторюваність. Тобто навіть коли двоє клієнтів говорять про однаковий травматичний досвід, це зовсім не означає, що вони однаково з ним контактують. Люблю такі глибинні занурення. Не люблю витирання пилюки по верхах. Бо можна роками переказувати події, але так і не усвідомити, що травма змінила у сприйнятті себе, інших людей і світу. Тож глибина і континуум - наше все.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Ну і оскільки в опитуванні перемагає варіант "Вип'ю чогось..." - напишу, що ще люди додають до кави. У Фінляндії - кубики запеченого сиру. У Сінгапурі - згущене молоко та вершкове масло. У Ефіопії - дрібку солі замість цукру. У Сенегалі - ароматний гвінейський перець. У Мексиці - корицю, гвоздику і нерафінований тростинний цукор. У Марокко - корицю, імбир, гвоздику, фенхель, чорний перець і мед. У Саудівської Аравії - кардамон і шафран. У Гонконгу - чай. У Північній Німеччині - ром і товсту шапку збитих вершків. В Індонезії - шматочок розпеченого деревного вугілля. Не знаю, навіщо я знайшла вам цю інформацію. Мабуть, коли навколо стільки неконтрольованого, хочеться повернутися собі право обирати. ☕️☕️☕️☕️☕️☕️

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Наполягаю на варіанті "Поплачу, пожалію себе", який наразі набирає найменше голосів. Бо оте таке знайоме з дитинства батьківське немилосердя з вимогами "підібрати шмарклі", "не скиглити" і "припинити жаліти себе" - не тільки жорстоке, а й вже олдскульне. Ми всі вже навчені і обізнані: не можна людину зробити сильнішою, якщо заборонити їй бути слабкою. І заборона на страждання не скасовує самого страждання. Вона лише додає до нього сором, провину і страх засудження. То давайте скажемо собі: "Бідолашна моя людино, скільки ж тобі доводиться витримувати". Обирайте варіант "Поплачу, пожалію себе". А я поки подую вам на ранку. ❤️‍🩹

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Як ви після цієї пекельної ночі, що перетекла в пекельний ранок, а той - у дощову зливу з неба? Що сьогодні пообіцяєте собі зробити, аби хоч трохи полегшити свій день?

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Анамнез - це історія до моменту обстеження. Катамнез - це подальша історія після обстеження або лікування. Він передбачає ширшу оцінку динаміки стану: що змінилося через 3, 6 або 12 місяців після терапевтичного втручання. Оцінюють симптоми, повсякденне функціонування, рецидиви, нові життєві обставини та стійкість терапевтичних змін. А ще є котамнез. Коли на п'ятому році повномасштабної "до" змішується з "після" і посипається крихтами нервової системи. Як на фото.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Знаю-знаю, всі вже прочитали три вагони психоаналітичних коментарів про кастрацію фалічного символа (Керченського моста), який "стояв", а тепер "впав". Тому добігаю додати про нарцисичну травму. Бо руйнування такого об'єкта - це ще й про зіткнення ілюзії всемогутності з реальністю, яка відмовляється їй підкорятися. Міст можна побудувати через океан море. Але через реальність він не будується. Тож тут ще цікаво роздивлятися психопатологію влади.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Трамп тим часом заявив, що Путін "міг би діяти набагато жорсткіше" у війні проти України. Тобто мало нам відсипають. Ракетні удари, зруйновані міста, вбиті цивільні, катування, депортації - це, виявляється, ще не найжорсткіший варіант. Кремль, до речі, погодився. То яка в нас тут симптоматика? Знецінення травми. Нормалізація насильства. Моральна інверсія. Викривлення реальності. Дивіться, як межі того, що вважається допустимим говорити про насильство та людські страждання - поступово розширюються. От побачите: будемо про це книжки після війни писати.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Три країни з великим досвідом ведення бойових дій підтверджують існування бойової психотравми. Створюють спеціалізовані служби, фінансують дослідження, розробляють клінічні протоколи, навчають фахівців. США: VA/DoD Clinical Practice Guideline (2023) - 34 доказові рекомендації у трьох клінічних модулях гострого стресового розладу та ПТСР. Ізраїль: Ministry of Defense (Rehabilitation Department) - державна система реабілітації постраждалих ветеранів. Не лише визнають бойові психічні травми, а й офіційно обліковують постраждалих, фінансують їхнє лікування та розширюють систему реабілітації. Велика Британія: NHS - Op COURAGE - спеціалізована державна служба психічного здоров'я ветеранів. Забезпечує діагностику, лікування психічних розладів і психологічних травм, допомогу при залежностях, підтримку родин і супровід переходу до цивільного життя. Україна: п'ятий рік поспіль веде повномасштабну війну, військовослужбовці зазнають надзвичайно інтенсивного бойового навантаження, міністр у справах ветеранів "не вірить в психотравму". Хто зна шо.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Від того ж військового: - Бачу будинок, прострелений наскрізь.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Він все-таки промовив це. Міністр у справах ветеранів Віталій Кім (43:30): Не будемо поглиблюватись у всі ці версії психологів. Я просто не вірю в усі ці травми, обробки. Це все маркетингова історія. Але ж. Бойова психотравма - не маркетинг. І це не питання віри. Коли посадовець, відповідальний за допомогу ветеранам, називає психологічні наслідки війни маркетингом, виникають три ризики. По-перше, знецінення симптомів: військові можуть сприймати потребу в допомозі як щось вигадане або нав'язане. По-друге, посилення стигми: звернення до психіатра чи психолога може почати асоціюватися не з лікуванням, а зі слабкістю або маніпуляцією. По-третє, помилки у ветеранській політиці: замість розвитку доступної доказової допомоги дискусія зміщується до питання, чи існує сама проблема. Дивне, дуже дивне заперечення клінічних наслідків бойового досвіду.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Міркую сьогодні про зворотну тягу. Є таке явище під час пожежі: вогонь горить у закритому приміщенні, де поступово бракує кисню. Здається, що пожежа вщухає. Але варто відчинити двері чи вікно - і різкий приплив повітря може спричинити вибухове посилення горіння. Так буває і в терапії. Людина роками тримає щось за зачиненими дверима. Спогади, почуття, біль, лють, сором. Іноді навіть не усвідомлює, скільки зусиль витрачає на те, щоб ці двері залишалися зачиненими. А потім починається терапія. І раптом стає гірше. Бо іноді це ознака того, що ми відчинили двері надто швидко. Або що психіка не має достатньо ресурсів, аби витримати те, до чого ми наблизилися. Якщо ми надто поспішно починаємо запускати кисень - можемо отримати повторне перевантаження. Хороший терапевт - той, хто розуміє, з яким вогнем має справу. І яку спецію додати в каву. То вам може з чорним перцем сьогодня? ☕️🫶☕️☕️🌟🤩☕️☕️☕️

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Ну і щоб двічі не вставати, нагадаю вам про чарівний довідник лікарських препаратів Drugs.com. У ньому є спеціальний розділ Drug Interaction Checker, де можна перевірити взаємодію препаратів, які приймає клієнт. Враховуємо також безрецептурні засоби, алкоголь і навіть сік грейпфруту: все це теж дає реакції на ліки. Тож якщо людина говорить: "Після ваших сесій у мене паморочиться голова і підташнює", варто поцікавитися, які препарати вона приймає. Потім почитати інструкцію до кожного з них. А далі подивитися в довідник, як вони поєднуються. Можливо лікар щось не врахував. А можливо то початкова стадія заходу на препарат і варіант норми. Тобто запросто може бути таке, що причина не в "наших" сесіях. Перевірити взаємодії на Drugs.com

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

А ось - чудовий інтерактивний атлас мозку. На ньому я пояснюю клієнтам, як працюють травматичні спогади, де живе депресія і що відбувається в мозку, коли нам тривожно. У випадку з панічними атаками симптоми йдуть дуже швидко, коли людина добре розуміє (і наявно бачить), що де відбувається. Прямо беру й кручу-верчу. Потицяти в мозок можна тут.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Чого не зробиш заради улюбленого військового клієнта. Знайшла Джордана Вагнера - лікаря невідкладної медицини, який розбирає травмувальні сцени з "Тома і Джеррі" з медичної точки зору. 🔹 Пальці та стопи. Придавлювання ведуть до порізів, переломів, ушкоджень сухожиль і нервів, навіть ампутацій. Вагнер пояснює, що важлива не лише кістка, а те, що сталося з тканинами навколо неї. 🔹 Голова та мозок. Сильний удар може спричинити рану, перелом черепа й внутрішньочерепний крововилив. Вагнер пояснює механізм удару та протиудару: ушкодження мозку може виникати як від зовнішнього джерела, так і від внутрішнього сотрясіння. 🔹 Шия та хребет. Різке зіткнення з перешкодою, падіння з висоти або удар об дно басейну змушують думати про травму шийного відділу хребта. Вагнер пояснює, що вода теж не гарантує м’якого приземлення. 🔹 Слух та очі. Барабанний гуркіт - привід поговорити про ушкодження слуху. Вагнер пояснює, що предмети, які літають біля обличчя - можуть травмувати рогівку очей. 🔹 Вибухові травми. Тут небезпека стосується не лише шкіри та кісток. Вагнер пояснює про можливі ушкодження легень та інших органів, які містять повітря. Цікава сама подача: кумедна сцена стає приводом пояснити, як влаштоване тіло і що саме в ньому може постраждати. Ось тут можна подивитися першу частину з англомовною озвучкою. Тут - другу частину.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Перелюбник уважно зважив усі "за" і "проти". Як бачимо, "за" важить більше. Тож він попросив "проти" не псувати йому настрій. Але вона все зіпсувала.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

(продовження, початок вище) 3. Розбираємо конкретний епізод. Просимо розповісти про останній випадок: що сталося перед цим, що ви відчули, що подумали, що зробили далі? Може з’ясуватися, що людина цілком розуміла, з чого почати. Але щойно уявила, що хтось прочитає її текст, подумала "Я все зіпсую", відчула сором, встигла подумки себе вилаяти й закрила файл. Можна запитати, відколи їй знайома така реакція. Іноді в розмові з’являється дорослий, поруч із яким помилятися було дуже соромно. Ось тут уже є з чим працювати у схемах і режимах. 4. Пробуємо допомогти вже зараз. Важко почати? Разом визначаємо першу дію. "Написати дисертацію" - це гора роботи, до якої не знаєш як підступитися. "Відкрити файл і записати три речення" - це вже реально зробити. Забагато шуму, запитань або вимог? Зменшуємо навантаження й даємо паузу. Страшно, що роботу розкритикують? З’ясовуємо, якого саме осуду людина чекає, і погоджуємо посильне завдання з критерієм "достатньо". Якщо стало легше - фіксуємо: ось що допомагає. Діагностичні гіпотези перевіряємо окремо. 5. Працюємо з кількома труднощами паралельно. Людині можуть одночасно бути потрібні підтримка, діагностика, травмофокусована терапія та робота із аутоагресією. І ще є війна. Якщо людина пів ночі провела в укритті, це теж частина розмови про те, чому їй сьогодні важко зосередитися. Домовляємося, за чим помітимо зміни. Людина рідше стала пропускати зустрічі? Вже не запізнюється? Легше береться до роботи? Може сказати "Мені вже забагато" і попросити паузу? Ну і далі рухаємося. Коротше, роботи непочатий край.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Іноді зустрічаються кейси, де все схоже на все. Чи то реакція на недавню подію? Чи ПТСР, який триває вже давно? А може, РДУГ або аутизм? Чи це режим Відстороненого захисника? А може, кілька процесів одночасно? Як працювати з такими випадками? 1. Відновлюємо історію труднощів. Що простежується з дитинства? Що з’явилося після певних подій? Що посилилося останнім часом? Зазвичай я питаю про звичайні речі. Як ви робили уроки? Як заводили друзів? Що відбувалося, коли плани раптом змінювалися? Хто допомагав вам тримати все докупи? Бо між "я добре вчився" і "мені легко давалося навчання" часом уміщується мама, яка до одинадцятої вечора сиділа поруч. Або батько з ременем. 2. Дивимося, які ознаки йдуть разом. Якщо думаємо про РДУГ, з’ясовуємо, чи були ще з дитинства стійкі прояви неуважності, гіперактивності або імпульсивності. Як це було вдома, у школі, згодом на роботі? Чому саме вони заважали? Якщо думаємо про аутизм, цікавимося, як людина з дитинства спілкувалася, розуміла неписані правила, переносила зміни. Чи були повторювані дії, сильна потреба у звичному порядку або дуже зосереджені інтереси. Чутливість до шуму - то не все. Якщо думаємо про ПТСР, питаємо, чи буває відчуття, ніби пережите відбувається знову. Чи людина уникає нагадувань? Чи залишається настороженою, наче небезпека досі поруч? Як довго це триває і як впливає на життя? Відсторонений захисник - це режим у схема-терапії. Так описують моменти, коли людина віддаляється від болючих почуттів або перериває контакт, щоб їх не переживати. Таке відсторонення може співіснувати і з РДУГ, і з аутизмом, і з ПТСР. (далі буде)

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Чого ще навчила нас ця війна, то це спостерігати за падінням. Або ми самі бачимо, як воно летить по параболі. Або читаємо у моніторингових каналах: "600… 400… 200… падає… удар". Траєкторія жахлива. У ці секунди - фатальна. Але вона заворожує. Бо в цей момент ти проводжаєш поглядом смерть. Яка летить у звичайне життя. В чиїсь кімнати. В недопитий чай. В людей, які сподіваються, що пролетить мимо. Скільки таких парабол ми вже провели поглядом. Як навчилися дивитися на смерть, поки вона в дорозі.

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

12 червня цього року я зняла й опублікувала це фото. Його побачила підписниця каналу і спитала дозволу взяти у творчу живописну обробку. Я погодилася, чого ж ні. І осі сьогодні Таті надіслала афішу виставки (приймають участь 40 митців) і світлину зі своїм живописом. Де є вона, київський жасмін та працьовиті українські бджоли. Тобто ми з вами. Дякую ♥️

Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Авжеж, це дещо дивовижно, але. В офіційних програмах психостійкості американських військових є щоденники вдячності. У навчальному посібнику Air Force Resilience Training Participant Guide (2019) є окрема вправа - п'ятиденний шаблон, у якому військовослужбовець має записувати три позитивні події та розмірковувати над кожною. Ще один приклад - вправа Hunt the Good Stuff ("Шукай хороше") в офіційній програмі резильєнтності "Готовність та стійкість". Військовим потрібно щодня знаходити три позитивні події, записувати і пояснювати, чому вони відбулися та що вони означають. Звучить дещо дивно: навіщо це військовим, які мають навчатися виживати, діяти під загрозою та витримувати екстремальні навантаження? Справа в особливостях уваги. Людський мозок має схильність надавати негативній інформації більше уваги, ніж позитивній. Цей феномен відомий нам всім дуже добре. З еволюційного погляду то цілком зрозуміло. Той, хто вчасно помічав небезпеку, мав більше шансів вижити. Але в умовах тривалого стресу постійна орієнтація на загрозу може звужувати сприйняття реальності. Людина дедалі краще помічає небезпеку, невдачі, помилки, втрати і набагато гірше помічає те, що залишається безпечним, підтримувальним або просто приємним. Саме з цим і працює вправа. Військового навчають свідомо помічати не лише загрози, а й позитивні аспекти досвіду. Бо це і є психостійкість. p.s. На фото - австралійські військовослужбовці годують коал, врятованих після катастрофічних лісових пожеж (2020). Контакти з тваринами теж входить у протоколи резильєнтності, бо відновлюють відчуття сенсу та людяності.

Поки порожньо

Поки порожньо

Відкрити канал у Telegram

Хочете бачити більше?

Безкоштовно доступні 7 днів динаміки та 10 останніх постів. Історія за 3 місяці й за рік, уся реклама та вивантаження будуть у підписці.

Спробувати TelepostUA