Психотравма війни | Станіславська Тетяна
У Journal of Anxiety Disorders вийшла цікава стаття Дорі Рубінштейн. Вона (з колегами) пропонує модель континууму експозиції - Exposure Continuum Model (ECM). Людина не тільки згадує травматичну подію, докладно її описує та багаторазово повертається до спогаду. А й контактує з травматичним досвідом через: - переконання, які сформувалися після травматичної події; - власні тілесні реакції, пов'язані з травматичним досвідом; - символічне зображення пережитого; - наближення до того, чого роками уникала. І ось тут цікаве: автори пропонують оцінювати не просто наявність експозиції в терапії, а її близькість до травматичного матеріалу, тривалість і повторюваність. Тобто навіть коли двоє клієнтів говорять про однаковий травматичний досвід, це зовсім не означає, що вони однаково з ним контактують. Люблю такі глибинні занурення. Не люблю витирання пилюки по верхах. Бо можна роками переказувати події, але так і не усвідомити, що травма змінила у сприйнятті себе, інших людей і світу. Тож глибина і континуум - наше все.