Взагалі-то православ'я — це весела, вересклива, часом навіть безсоромна радість життя. Це Пасха, а не похорон із золотими гудзиками.
Це свобода, повнота буття, вдячність, любов і шалене відчуття того, що Христос воскрес, а отже, життя перемогло смерть.
А не оце все: нещасні старі пердуни з обличчями людей, яких змусили святкувати власний похорон. Важко, сумно, кволо, нудно і гидко.
Навіть не намагайтеся запросити мене на такі свята.
Padre Poltava
Введення у храм — свято тих, хто не знає слова "не можна"
Це свято тих, хто ще не навчився боятися заборон.
Маленька Марія йде до храму. Вона не знає, що у Святее святих не можна нікому, що є двері, через які не можна переступати. Не знає, що людська логіка вже давно розставила межі між можливим і неможливим. Вона просто йде туди, куди її веде Бог.
Саме тому вона входить у Глибину Бога.
Ми ж так любимо будувати паркани. Нам постійно хтось пояснює, чого не можна: дівчатам не можна у вівтар, не можна вірити в диво, не можна мислити інакше, не можна ставити незручних запитань, не можна виходити за межі звичних уявлень. А особливо не можна навіть думати, що росіян можна перемогти.
Так поступово ми починаємо поклонятися не Богові, а власним обмеженням.
Але Введення руйнує нашу любов до зачинених дверей.
Марія входить у Святе Святих, бо сама стає живим храмом Бога. У ній готується місце для Того, Хто прийде не охороняти людські кордони, а відкрити людині шлях до Отця.
"Усе можу в Тому, Хто мене зміцнює, — в Ісусі Христі" (Флп. 4:13).
Це не гасло для самовпевнених. Це свідчення людини, яка знає: людські можливості не закінчуються там, де закінчуються людські сили. Бо з нами діє Дух Святий.
Ми можемо вірити, коли з нашої віри насміхаються. Можемо думати, коли від нас вимагають лише повторювати чужі думки. Можемо любити, коли світ пропонує ненависть. Можемо захищати слабких і перемагати зло, навіть коли воно здається нездоланним. Можемо перемогти російського агресора, бо правда, свобода і життя не приречені на поразку перед імперією брехні та смерті.
Не тому, що ми всемогутні, а тому, що наша сила — не в нас самих.
Христос прийшов не для того, щоб навчити нас правильно облаштовувати паркани. Він прийшов зробити нас вільними.
Тож не робімо з власних страхів Божих заповідей, а з людських звичок — непорушних законів. Святість — це не вміння охороняти зачинені двері, а здатність відкрити своє серце Богові.
Марія входить у храм, щоб одного дня Бог увійшов через Неї у світ.
А ми святкуємо Введення, щоб пригадати: у Христі ми покликані не до життя в страху перед заборонами, а до свободи дітей Божих.
В Ісусі Христі Духом Святим нам усе можливе для спасіння, любові, правди й перемоги життя над смертю.
Зі святом Введення у храм Пресвятої Богородиці, парафіяни!
Padre Poltava
21 листопада Введення до храму Пресвятої Богородиці
Служба в нашому храмі о 8.30
Хто не може бути присутнім на службі, пишіть на поминання імена (за здоров'я та спокій) в коментах
За бажанням картки для пожертв
Приват 4149 6293 7221 6259
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com
Padre Poltava
Є така прекрасна богословська традиція — боятися знань і називати цей страх вірністю Переданню.
Беремо цитату святого отця, вирізаємо з неї три речення, викидаємо контекст, історичні обставини, особу отця й усе, що заважає нашій думці, а потім урочисто прибиваємо до паркану навколо власної інтелектуальної убогості. Паркан, щоправда, дірявий, але завжди можна додати ще одну цитату Василія Великого. Головне — не читати його надто уважно.
Ми чомусь вирішили, що богослов'я — це фортеця, яку треба обороняти від усього нового. Кожну нестандартну думку намагаємося прихлопнути біблійним віршем, якщо не влучили — підключаємо отців Церкви, а якщо й це не допомогло — оголошуємо все незвичне єрессю і шкідливим для спасіння.
Тільки от великі отці не боялися мислити, сперечатися, навіть з рукоприкладством, досліджувати й засвоювати інтелектуальний досвід свого часу. Вони будували богослов'я, а не сараї з цитат.
Традиція — це не паркан, який відділяє нас від світу. Це фундамент, на якому можна будувати.
Можливо, нам нарешті варто перестати плутати вірність із боягузтвом, благочестя — з інтелектуальною лінню, а богословську обережність — із нездатністю думати.
Хоча для початку доведеться навчитися читати отців Церкви, а не просто колекціонувати їхні цитати. І це, схоже, найскладніший аскетичний подвиг.
Padre Poltava
Ми всі хочемо здоров'я. Ми бажаємо жити в мирі. Але все це починається з одного: ми маємо бути зціленими. А бути зціленим — означає бути єдиним із Христом.
Не просто стояти поруч, як люди в натовпі, які тіснили й давили Ісуса, а саме доторкнутися до Нього. З'єднатися з Ним. Увійти в Його присутність навіть тоді, коли це, здавалося б, неможливо: серед гомону, метушні та щоденної суєти.
Бо натовп, який тіснить Ісуса, — це не лише люди навколо Нього. Це ще й наші власні думки, проблеми, страхи, турботи, дрібниці, які постійно гомонять у голові, штовхають нас у різні боки, змушують бігти й забувають про головне — єдність із Богом.
Нам потрібно зупинитися. Знайти в собі мужність доторкнутися до Христа, незважаючи на страх, сумніви чи власну нечистоту. І тоді Сам Господь промовляє до нас: "Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе".
І ще одна важлива річ: у Царстві Божому немає конкуренції. Зцілення кровоточивої жінки не скасовує воскресіння дочки Яіра. Божої любові вистачає на всіх. Чуже щастя не забирає нашого спасіння, а Божа милість не розподіляється за принципом черги.
Головне — не загубитися у власній суєті й не пройти повз Христа, навіть перебуваючи поруч із Ним.
Padre Poltava
"Довершене смирення звільняє від скромності", — К. С. Льюїс.
Справжнє смирення — це не применшення себе, а виконання волі Божої. І коли Господь творить через нас Свої діла, про них не треба мовчати. Про благість Божу варто свідчити голосно.
Іноді скромність — лише витончена форма гордині: бажання здаватися смиренним, а не бути ним.
Тож бережімося цієї пастки. Бог бажає від нас не удаваної непомітності, а досконалості. Не ховаймо Його світла за маскою власної скромності.
Padre Poltava
Хто подібний до Бога?
На Архістратига Михаїла
Світ намагається нав'язати нам свої закони. Переконати, що правий сильніший. Що влада дає право, гроші купують усе, а зброя вирішує, кому жити, а кому помирати.
Але ми — громадяни Божого Царства. І в нашому Царстві зовсім інші закони. Тут велич вимірюється здатністю любити, а досконалість — здатністю віддавати себе.
Бог створив прекрасний ієрархічний світ. Але основа Божественної ієрархії — не панування, а служіння. Не привласнення, а дарування. Не влада над іншими, а любов до них.
"Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою".
Саме так влаштоване Небесне Царство.
Церковне передання розповідає про Денницю — найпрекраснішого ангела, херувима, який мав приймати Боже світло і передавати його іншим. Але він захотів привласнити цю красу собі. Вирішив, що може бути прекрасним без Бога. Що сам собі достатній.
Так світло стало темрявою. Любов перетворилася на самолюбування. Почалося розділення. Так народилося зло.
І тоді один з архангелів - найнижчих вигукнув: "Хто подібний до Бога?" — "Мі-ка-Ель!"
Михаїл переміг того, хто за всіма природними мірками мав бути вищим, досконалішим і сильнішим. Але переміг не власною силою, а силою Божою.
Ось у чому його велич.
Михаїл не привласнює Божої слави, як Люцифер, а являє її. Його сила — у вірності Богові. Його свобода — у любові.
Гріх починається там, де творіння хоче стати центром самого себе. Життя починається там, де ми повертаємося до Бога.
І сьогодні це не просто богословська розповідь про давню небесну битву.
Ми бачимо її земне відображення.
Росія прийшла до нас із люциферівською логікою: хто сильніший, той і правий. Хто має більше зброї, той може забрати чуже. Хто має владу, той може вирішувати долю інших народів.
Це логіка імперії. Логіка привласнення. Логіка смерті.
Але ми знаємо іншу логіку.
Наші воїни беруть до рук зброю не для того, щоб поневолювати, а щоб захистити. Стають між ворогом і тими, кого люблять. Віддають своє здоров'я, молодість, життя, щоб жили інші.
Ось справжня сила. Не та, що забирає, а та, що захищає. Не та, що підкорює, а та, що бере відповідальність.
Апостол Павло говорить, що Бог оживив нас разом із Христом, коли ми були мертвими через гріхи (Еф. 2:4–5).
А Послання до Євреїв нагадує нам про Христа, Який заради нашого спасіння став меншим від ангелів, прийняв страждання і смерть, щоб привести людину до слави (Євр. 2:7–10).
Ось Божа відповідь на логіку сили.
Бог не захоплює — Він віддає Себе. Не поневолює — визволяє. Не руйнує — оживляє.
І тому боротьба зі злом — це не війна двох рівнозначних начал. Зло не має власного джерела буття. Воно є розпадом, роз'єднанням, руйнуванням життя. Боротьба зі злом - це боротьба проти ентропії, проти перетворення світу на хаос.
Але не можна боротися зі злом, самому стаючи його подобою.
Ми маємо бути сильними. Безкомпромісними щодо зла. Захищати свою землю і своїх людей. Але не дозволити ненависті знищити в нас любов.
Бо ми воюємо не за право бути сильнішими за інших. Ми воюємо за право бути вільними. За право жити. За право залишатися людьми.
Ми — громадяни Божого Царства. І навіть посеред війни маємо пам'ятати його закони: сила повинна служити життю, свобода — любові, а велич — жертовності.
Апостол Павло каже, що ми створені у Христі для добрих діл. Отже, наше покликання — не просто вижити, не просто перемогти, а зберегти в собі образ Божий.
Нехай ім'я Михаїла стане нашим сповіданням.
"Хто подібний до Бога?"
Не той, хто має найбільше ракет. Не той, хто зібрав найбільшу армію. Не той, перед ким усі тремтять.
Подібний до Бога той, хто здатний любити. Хто захищає слабкого. Хто віддає себе заради іншого. Хто навіть у боротьбі зі смертю не стає її служителем.
Бо бути з Богом — означає бути живим. А бути живим — означає любити.
Святий Архістратиже Михаїле, навчи нас бути вірними Богові, захисти Україну і допоможи нам перемогти, не втративши людяності та любові. Амінь.
Padre Poltava · репост
На Росії щомісяця виробляється 200 ракет з яких 110 балістичних. Цієї ночі Зеленський відзвутував про 36 кацапських балістичних ракет, котрі долетіли туди куди летіли, в енергетику.
У відповідь Україна виробляє 2000 потужних заяв про якийсь блокаут на Москві та іншу словесну потужність. Натомість, ми маємо реальний, а не словесний блекаут у Києві, Дніпрі, Вінниці та інших містах.
Потрібно звикати жити у темноті і в холоді. І так буде доти, поки у нас над головами не зʼявиться обіцяний ще у 2023 році «Залізний купол», котрий крутіше аніж в Ізраїлі.
І це на 5-му році повномасштабної війни в країні, котра колись виробляла ракети, котрі запускали у Космос супутники
Padre Poltava
Єврокомісія закликала європейців готуватися до самостійного виживання протягом перших 72 годин масштабної кризи. Запастися водою, їжею, ліками, павербанками, ліхтариками та готівкою.
Може, організувати для них тури виживання в Україну? Три дні без світла, ніч із шахедами, холодна квартира, вечеря на туристичному пальнику. Екстремальний відпочинок за європейськими цінами.
Українців, звісно, взяти інструкторами. У нас не просто теоретична підготовка, а багаторічна практика. Деякі навіть мають досвід виживання без води, світла й адекватної влади одночасно.
Європа відкриває для себе цивільну оборону. Україна могла б відкрити курси підвищення кваліфікації.
Padre Poltava
Мерці хочуть пальців.
Прекрасна цвинтарна демонологія та сільська міфологія в рекламному тумані.
Ось таке вам богослов'я за те, що не молитесь.
Просто цікаво: чому в Требнику досі немає інструкції "Як не віддати члени тіла мерцям"? Чи це вже окремий спецкурс для просунутих попів?
Padre Poltava
Фб нагадав, що мій ранок за Порошенка і з Порошенком ранок починався так, а не оце ваше зараз.
Стамбул 2018
Padre Poltava
У кожному з нас живе і багач, і Лазар.
Наш внутрішній багач хоче комфорту, ситості, безпеки й задоволення. Він звикає до власного достатку, не хоче, щоб його турбували чужі проблеми, і поступово втрачає здатність співчувати. Він будує навколо себе стіни, за якими не чути чужого болю. Йому добре, і він не хоче нічого змінювати.
Але в нас живе й Лазар. Поранений, хворий, знедолений, принижений. Той, хто знає власну неміч, хто потребує милості, хто не може похвалитися самодостатністю. Він нагадує нам, що ми не боги, що ми залежимо від любові, що нам потрібен Бог і потрібна людина.
І тут є важлива річ: не можна занедбати Лазаря в собі.
Бо саме Лазар входить до Царства Небесного. Не самовдоволений багач, який вважає, що йому нічого не потрібно, а той, хто зберіг здатність відчувати біль, потребувати любові, приймати милість і самому бути милосердним.
Наше покаяння — це, зокрема, перемога Лазаря над внутрішнім багачем. Це повернення здатності бути вразливими до чужого страждання, не ховатися від власної немочі, не соромитися потреби в Богові.
Можна мати здорове тіло, повний гаманець і забезпечене життя, але всередині бути духовно мертвим. А можна бути пораненим, знесиленим, переживати власну Голгофу, але залишатися живим для Бога.
І, можливо, найважливіше наше завдання — не дозволити внутрішньому багачу остаточно вигнати Лазаря з нашої душі.
Бо там, де вмирає Лазар, уже немає кому ввійти до Царства.
Padre Poltava
В Уганді батько спробував спалити живцем двох власних дочок — Аміну та Шамілу. Причина? Дівчата прийняли християнство й відмовилися від ісламу.
Мухамуд облив бензином будинок, поки доньки спали, і підпалив його. Сестри врятувалися, вибивши цеглу зі стіни. Їхнє майно згоріло, але віра в Христа залишилася.
Ось вам релігійний фанатизм у всій його потворності: батько намагається вбити власних дітей за їхній вибір віри. Жодні релігійні приписи не виправдовують такого злочину. Якщо заради Бога ти готовий убивати, то, можливо, захищаєш не Бога, а власну ненависть.
Просто Богові не потрібні палії, а істині — бензин.
Аміна та Шаміла втратили дім. А їх батько втратив право називатися батьком.
Той, хто палить людей заради Бога, служить не Богові, а власній темряві.
Padre Poltava
Іноді здається, що сучасне богослов’я не залишає навіть шансу зірвати метафізичний джекпот. Воно дедалі більше нагадує лохотрон, у якому вічність обіцяють усім, але доказів не видають, а за сумніви виставляють рахунок.
Якщо богослов’я не допомагає жити, не витримує перевірки мисленням і не здатне бодай теоретично наблизити до Бога, то, можливо, перед нами не шлях до Вічності, а інтелектуально збанкрутілий стартап релігійної свідомості.
Де вогонь Отців? Де думка, що прорізає епоху, а не жує пережоване? Де жива вода, що б’є фонтаном, а не сочиться крізь академічні фільтри? Де богослов’я, яке ризикує істиною та репутацією?
Нам не потрібна теологія, яка бездоганно пояснює, чому Бог мовчить. Нам потрібна та, після якої вже неможливо жити так, ніби Він мовчить.
Padre Poltava
[photo]
Padre Poltava
Дмитрівська поминальна субота
Ми молимося за померлих, бо для Бога мертвих немає. Для Нього всі живі.
Але що означає бути живим для Бога? Це не просто безсмертя душі, а єдність із Тим, Хто є Джерелом життя.
«Я є воскресіння і життя», — говорить Христос (Ін. 11:25).
Вічне життя починається вже тепер — коли ми відкриваємо серце Богові, вчимося любити, каємося і єднаємося з Христом.
У цю поминальну суботу з особливою вдячністю згадуємо полеглих українських воїнів, які віддали життя за свободу й майбутнє України. Пам’ятаємо їхню жертву, просимо для них Божого милосердя й бережемо те, за що вони боролися.
Смерть не сильніша за Божу любов, а могила — не останнє слово про людину.
"Бо в Нього всі живі" (Лк. 20:38).
Вічна пам’ять усім спочилим. Вічна слава полеглим захисникам України. Господи, упокой їхні душі там, де сяє світло лиця Твого.
Padre Poltava
Завтра, 24 жовтня, Дмитрівська поминальна субота
Заупокійна літургія в нашому храмі о 8.30
Хто не може бути присутнім на службі пишіть імена за спокій в коментах
Картки для пожертв
Приват 4149 6293 7221 6259
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com
Padre Poltava
Сім юнаків заснули в печері, рятуючись від переслідування за віру.
А прокинулися за два століття. Світ змінився, покоління відійшли в минуле, але Христос залишився Тим Самим.
Ми маємо бачити історію у світлі вічності. Імперії падають, людська слава минає, але Божа правда не зникає разом із ними.
Сьогодні Україна проходить крізь власну темряву. Наші воїни боронять землю, гинуть невинні люди, руйнуються міста, сім'ї чекають своїх рідних. І часом здається, що ця ніч ніколи не закінчиться.
Але християнська надія — не в заплющених очах перед реальністю. Вона в тому, щоб посеред страждання не втратити віри, мужності й людяності.
Ми молимося, щоб Україна вистояла, щоб наші захисники повернулися додому, полонені були визволені, а родини возз'єдналися. Щоб українці могли вільно жити на своїй землі, а жертва тих, хто віддав за неї життя, не була забута.
Сім ефеських отроків нагадують нам: ніч не є вічною, а смерть не має останнього слова.
Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна. Але знаємо, за що боремося і на Кого покладаємо надію.
Нехай Господь збереже Україну, укріпить наших воїнів, утішить тих, хто плаче, і дарує нашому народові перемогу.
Бо наша надія — у Христі, Який є Воскресіння і Життя.
Padre Poltava
Цей би у Франції навів порядок
Padre Poltava
Песиміст вдивляється у безодню. Довго, зосереджено, напружено. Шукає там сенс, істину, остаточну відповідь на всі запитання.
Оптиміст тим часом таємно відпиває в нього півстакану.
Бо оптимізм — це не віра в те, що все буде добре. Це вміння не проґавити те хороше, що є просто зараз. Навіть якщо воно чуже. Навіть якщо його зовсім небагато.
А безодня нікуди не дінеться. Встигнеш ще надивитися.
Тільки пий з розумом.