Взагалі-то православ'я — це весела, вересклива, часом навіть безсоромна радість життя. Це Пасха, а не похорон із золотими гудзиками.
Це свобода, повнота буття, вдячність, любов і шалене відчуття того, що Христос воскрес, а отже, життя перемогло смерть.
А не оце все: нещасні старі пердуни з обличчями людей, яких змусили святкувати власний похорон. Важко, сумно, кволо, нудно і гидко.
Навіть не намагайтеся запросити мене на такі свята.
Padre Poltava
Введення у храм — свято тих, хто не знає слова "не можна"
Це свято тих, хто ще не навчився боятися заборон.
Маленька Марія йде до храму. Вона не знає, що у Святее святих не можна нікому, що є двері, через які не можна переступати. Не знає, що людська логіка вже давно розставила межі між можливим і неможливим. Вона просто йде туди, куди її веде Бог.
Саме тому вона входить у Глибину Бога.
Ми ж так любимо будувати паркани. Нам постійно хтось пояснює, чого не можна: дівчатам не можна у вівтар, не можна вірити в диво, не можна мислити інакше, не можна ставити незручних запитань, не можна виходити за межі звичних уявлень. А особливо не можна навіть думати, що росіян можна перемогти.
Так поступово ми починаємо поклонятися не Богові, а власним обмеженням.
Але Введення руйнує нашу любов до зачинених дверей.
Марія входить у Святе Святих, бо сама стає живим храмом Бога. У ній готується місце для Того, Хто прийде не охороняти людські кордони, а відкрити людині шлях до Отця.
"Усе можу в Тому, Хто мене зміцнює, — в Ісусі Христі" (Флп. 4:13).
Це не гасло для самовпевнених. Це свідчення людини, яка знає: людські можливості не закінчуються там, де закінчуються людські сили. Бо з нами діє Дух Святий.
Ми можемо вірити, коли з нашої віри насміхаються. Можемо думати, коли від нас вимагають лише повторювати чужі думки. Можемо любити, коли світ пропонує ненависть. Можемо захищати слабких і перемагати зло, навіть коли воно здається нездоланним. Можемо перемогти російського агресора, бо правда, свобода і життя не приречені на поразку перед імперією брехні та смерті.
Не тому, що ми всемогутні, а тому, що наша сила — не в нас самих.
Христос прийшов не для того, щоб навчити нас правильно облаштовувати паркани. Він прийшов зробити нас вільними.
Тож не робімо з власних страхів Божих заповідей, а з людських звичок — непорушних законів. Святість — це не вміння охороняти зачинені двері, а здатність відкрити своє серце Богові.
Марія входить у храм, щоб одного дня Бог увійшов через Неї у світ.
А ми святкуємо Введення, щоб пригадати: у Христі ми покликані не до життя в страху перед заборонами, а до свободи дітей Божих.
В Ісусі Христі Духом Святим нам усе можливе для спасіння, любові, правди й перемоги життя над смертю.
Зі святом Введення у храм Пресвятої Богородиці, парафіяни!
Padre Poltava
21 листопада Введення до храму Пресвятої Богородиці
Служба в нашому храмі о 8.30
Хто не може бути присутнім на службі, пишіть на поминання імена (за здоров'я та спокій) в коментах
За бажанням картки для пожертв
Приват 4149 6293 7221 6259
Моно 4441 1110 4323 4644
PayPal strierej@gmail.com
Padre Poltava
Є така прекрасна богословська традиція — боятися знань і називати цей страх вірністю Переданню.
Беремо цитату святого отця, вирізаємо з неї три речення, викидаємо контекст, історичні обставини, особу отця й усе, що заважає нашій думці, а потім урочисто прибиваємо до паркану навколо власної інтелектуальної убогості. Паркан, щоправда, дірявий, але завжди можна додати ще одну цитату Василія Великого. Головне — не читати його надто уважно.
Ми чомусь вирішили, що богослов'я — це фортеця, яку треба обороняти від усього нового. Кожну нестандартну думку намагаємося прихлопнути біблійним віршем, якщо не влучили — підключаємо отців Церкви, а якщо й це не допомогло — оголошуємо все незвичне єрессю і шкідливим для спасіння.
Тільки от великі отці не боялися мислити, сперечатися, навіть з рукоприкладством, досліджувати й засвоювати інтелектуальний досвід свого часу. Вони будували богослов'я, а не сараї з цитат.
Традиція — це не паркан, який відділяє нас від світу. Це фундамент, на якому можна будувати.
Можливо, нам нарешті варто перестати плутати вірність із боягузтвом, благочестя — з інтелектуальною лінню, а богословську обережність — із нездатністю думати.
Хоча для початку доведеться навчитися читати отців Церкви, а не просто колекціонувати їхні цитати. І це, схоже, найскладніший аскетичний подвиг.