Видавництво «Темпора»наживо

Відкрити в Telegram · @tempora_publishing

Книги

Підписники

4 703

0
сьогодні
−1
за тиждень
−31
за місяць

Індекс цитування

0

каналів згадують

2
згадок
0
репостів

Середнє охоплення поста

894

19,0%
ERR
10,2%
ERR за 24 години

Середнє охоплення реклами

·

0
рекламних постів за 30 днів
0%
частка реклами

У нашій аналітиці

з 20 листопада 2026 р.

Публікації

4 703 у базі

0
вчора
-1
за тиждень
93
за місяць

ERR

19,0%

підписників читають пости

10,2%
читають у першу добу

Залучення (ER)

19,0%

852
пересилання
5 тис.
реакції
143
коментарі

Останні пости

Видавництво «Темпора» · репост

🍵 РОЗПАКОВКА НЕЙМОВІРНО АРОМАТНОГО БОКСУ Болиголов - Олеся Богдан Жінка, у саду якої збираються марева чоловіків та жінок із 20-тих років, страждає від головного Болю. Він стає її другом, коханим і майже єдиним співрозмовником. Яку ж історію родинного болю приховує жінка? Чи вдасться їй розірвати це коло? І чому саме до неї приходять ті, що загинули у снігах Сандармоху? «Болиголов» — це повість із баладними мотивами, елементами магічного реалізму та психологічної прози. До неї також увійшли вставні новели про письменників і письменниць Розстріляного відродження. Також дуже запашні свічки, ароматний чай, тематичні стікери та листівка 🌱 Я в повному захваті 😍

Видавництво «Темпора»

Трохи посміятися не завадить, правда? Пишіть свої варіанти в коментарях 👇

Видавництво «Темпора»

Богдана Романцова нікому не радить читати «Полюбовницю Вітґенштайна» Девіда Марксона! Чи все ж таки радить?🤔

Видавництво «Темпора» · репост

Щоб повернути собі віру в літературу, прочитала "Сараєвські Мальборо" Мілєнко Єрговича. Віру в літературу повернула, але з вірою в людство ситуація погіршилася 😐 Це короткі замальовки-оповідання про Сараєво під час облоги та людей, які у ньому лишалися, і які виїжджали. Якийсь час тому я читала би цю книжку по-іншому, але зараз це прям ну важко. Кожними трьома сторінками Єргович ніби витончено та по-мистецьки хуячить тебе ногами - щоразу в нове місце. Поки дочитуєш - болить усе тіло. Якщо полум'я шугне вгору зненацька, дике й безладне, ніби коси Фарри Фосет, і ще швидше зникне, залишаючи тільки клапті попелу, які розносить вітер над містом, - ти знаєш, що це щойно згоріла чиясь домашня бібліотека. За тринадцять місяців бомбардувань ти бачив доста таких веселих смолоскипів і тому думаєш, що Сараєво стояло на книгах. Якщо це й неправда, прагнеш казати, що так було, доки гладиш пальцями свої, ще не спалені. А оці історії про людей, які зважуть свої речі, назавжди лишаючи дім через війну, і мають наміряти рівно 22 кілограми на людину - бо лише стільки пропустять за кордон. Про людей, які щодня намагаються виїхати з облоги, щоразу прощаючись з домом останній раз, а евакуацію все відкладають та відкладають - і вони повертаються назад, отримавши ще один день посеред своїх речей та меблів. І напихають все більше й більше дрібничок між одягом, бо усе здається дуже важливим. Розпаковані речі переважно нічого не були варті, принаймні оті дрібниці. Юришичі розклали їх на підлозі кімнати й здивовано питали себе, нащо це все привезли. Наступного дня згадали й усе що забули. Дурниці, які залишилися в Сараєві, здавалися дорожчими від золота, на відміну від привезених із собою дурниць. Або як на цвинтарі на горі ховають місцевого, і друг може розказати будь-кому тут все його життя: бо всі важливі місця й будівлі видно з цього пагорбу: ось його школа, ось його батьківський дім, а ось подружній, отут стояла пекарня його дядька, куди він вночі пік хліб, а ось штаб, куди він пішов добровольцем, коли почалася війна 💔 І наскільки ж зрозуміле оце відчуття, що всьому світу пофігу, а іноземні журналісти їздять сюди за драмою - і намагаєшся їм пояснити, як все насправді, а їм треба прості та чіткі формулювання, і вони все одно ніколи не відчують, що насправді відбувається з тобою і твоєю країною. Або таке Нема нікого щасливішого за мене, якщо рятуюся від гранати, і навіть коли своїм мертвим на прекрасному місці з найкращим видом на місто копаю ями, знаю, що вони, як і я, святкували життя і що смерть для них була — наче втрата кульки у фліпері після того, як ти сто разів набирав по сто очок, — міг би ще, але ж ні. 💔 Ну словом, читаєш книжку людини, яка тебе дуже чітко й точно розуміє і відчуває. І це, з одного боку, тримає. А з іншого - бісить, що знову і знову люди у світі проживають ті самі страшні досвіди, це вже було, і це ще буде, і ніхто не зможе це зупинити. Але написано все це так прекрасно, що стає трохи ніяково, що людський жах можна запакувати ось так по-мистецьки, в такі страшні та красиві слова. #непозбувний_відгук

Показати більше

Хочете бачити більше?

Безкоштовно доступні 7 днів динаміки та 10 останніх постів. Історія за 3 місяці й за рік, уся реклама та вивантаження будуть у підписці.

Спробувати TelepostUA