Психологічна підтримка
Згадайте, чи було у вас таке: ви помічаєте, як мама повільніше підіймається сходами, а тато вдруге перепитує те, що ви щойно сказали? У цю мить стискається серце, а за ним приходить роздратування: «Чому вона раніше не звернулась до лікаря?» Роздратування тут часто маскує страх. Батьки були для нас опорою, навіть коли ми давно дорослі, і їхня слабкість означає, що захисник тепер сам потребує захисту. Вдавати, що нічого не змінилось, простіше, ніж прожити цю втрату наперед. На мій погляд, найважче дозволити собі змішані почуття: любов і втому, жалість і злість, бажання допомогти й бажання втекти. Вони не скасовують одне одного, і це нормально. Допомагає поговорити, поки це ще не терміново: про лікарів, про побажання батьків, про їхні страхи. Така розмова здається незручною, але потім із нею набагато спокійніше всім.