Горіха Зерня
Сьогодні багато хто у стрічці згадує початок Революції Гідності. А я хочу нагадати, що у Києві досі нема повноцінного Музею Майдану. Нема місця, де організовані туристичні групи, школярі і студенти могли б послухати набат Михайлівського і побачити на великому екрані кадри побиття студентів. А потім кадри мільйонної демонстрації. І повалення леніна. І Будинок профспілок в диму і вогні. І те, як людей поливали з водометів, і як намагалися давити барикади технікою, а хлопці і дівчата зупиняли їх голіруч і своїми тілами. Нема місця, де можна послухати виступи з Майдану, де можна поспівати гімн так, як він лунав зі сцени тієї ночі. Нема можливості побачити речі і документи героїв Небесної сотні, почути їхні голоси, подивитися відео. Я знаю, що у перші роки збиралися якісь артефакти. Де вони тепер? Що з ними? Наскільки розумію, у Порошенка не дійшли руки до цього музею за часів каденції, не додавили. Реалізація саботувалася на всіх рівнях, на словах - да-да-да, ми за музей. На практиці затягли по судах і кабінетах, ідеї та концепції носили між міністерствами, де вони заглохли. Знаю, що ПП навіть псіхонув і за свої гроші провів конкурс проектів, і навіть був створений непоганий проект. Який тут же пішли оскаржувати у суді ініціативні групи чи то родичів, чи то стрьомних активістів, і фактично поховали ідею. За Зеленського тема Майдану стала темою табу. Ні про який музей чи меморіал уже ніхто не згадує. Інститутську по тихому відкривають для транспорту, на місці, де мав бути музей, весь час намагаються щось будувати. А тим часом підростає покоління, яке не пам'ятає Майдан. Вони саме у такому віці, коли їм би треба було все показати і розказати. Але тих, хто міг би це зробити, стає все менше.