дісталась в любімєнькій берлін. вчора вже встигла обійти кілька книжкових (чогось повірила в себе й купила omensetter’s luck вільяма ґесса), кілька канцелярських, поблювати, подумати, що вмираю, поїсти малини й пройти 13 тисяч кроків. вже знов бек он трек, жива. тисячі кроків самі себе не пройдуть.
о, диви
лишила цеглинки вдома відпочивати від мене й поїхала тревелити з більш компактними тіпами (джин вже й прочитала — таке маленьке й химерне).
о, диви
art: monika chlebek
о, диви
гляньте, які гарні концепти обкладинок жарту
1: jimmy chen, 2: josh jones [звідси]
о, диви
здаєєєєється, я тут собі щось придумала 👀
*до речі, раптом ви купили цю дабл-цеглину нескінченного жарту, але не знаєте, як до неї підступитись, — пігнали в спільні читання! стартуємо з понеділка, читаємо повільно (майже всю зиму, десь по 100 сторінок на тиждень), обговорюємо усі свої крейзі теорії в дружньому чатику.
**не думала, що колись перечитуватиму нж, але вже почала 😅
о, диви
нє ну, дід слееей 💅
о, диви
трошки підсумків жовтня
#книжкове
— бункер читала для порівняння з серіалом, ну і в-книгах-всьо-не-так 😅 але точка перетину після 3 сезону та 2 книги схожа. чисто сюжетно цікаво, що там далі
— невеличка новела з циклу хронік вбивці короля ротфусса
— трилогія фоссе, хороша
— ми тебе не чекали чеха. цікава задумка, класні початок/кінцівка, "серединка" захопила менше, але книжка хороша.
#кіношне
— жодного вибору. дуже красиве і смішне кіно, але який же придуркуватий головний герой
— донні дарко. ідеальний фільм на жовтень. олдскульний, містичний й джилленгольний
— тука і берті. веселий мульт про сексі пташок
— керрі. осучаснена, але цілком достойна свіжа екранізація кінга
— темна матерія. легке й захопливе. в другому сезоні сподобався 5й епізод
— забуте. оце треба було дивитись в 00х, бо зараз якось не тойво
— секс і смерть у таборі «міазма». дуже нагадав я бачив світло телевізора, обидва виглядають як щось, що мені мало б сподобатись, але цей так само не зайшов.
о, диви
не знаю, що тут відбувається, але мені дуже подобається 🐴
насправді, lisa hanawalt (ілюстраторка, кріейторка туки і берті та продюсерка/продакшн дизайнерка коня боджека) дуже крута, а це її новий комікс-мемуар.
*як людині, яка в дитинстві мала блокнотик про коней (і ще один про брітні спірс), ходила в бібліотеку виписувати собі усі існуючі конячі породи й самостійно купила першу свідому книжку теж про коней, мені подобається оця смішна коняча обсесія лізи.
о, диви
хіхікаю 🙃
(ну але загалом не смішне, звісно)
ми тебе не чекали, чех
о, диви
неочікувано для себе взяла трилогію фоссе, яку довго відкладала, й прочитала за пару днів
це трилогія, що радше скидається на якусь циклогію (?) — три частини, які відчуваються як нескінченний зациклений рух. все по колу, все як було колись, безліч повторювань, ніби невпинні ритмічні хвилі, що облизують скелі знов і знов, знов і знов
дуже медитативне читання для пізньої осені, де дощ змішується з водами фйордів, де багато смутку, втоми та холоду, де герої присутні поза межами життя та смерті. поетичне, холодне та слизьке, мов каміння після дощу, читання (пізня осінь як-не-як)
герої в постійному русі, тікають від долі, від якої не втечеш, тікають від себе, просочуються в землю, перетворюються на воду, ведуть монолого-діалоги, мовчать, хитаються в човнах, п'ють пиво з вуджениною, приймають дурнуваті рішення. тут трохи схиблена справедливість, вічна природа й минущі люди. злидні, що дарують щастя, та стабільність, від якої перетворюєшся на море
не хочеться називати це книгою про кохання, але
...
#книжкове
о, диви
ерік гілл — якийсь непристойно відомий англійський скульптор, ремісник, художник, шрифтовик (серед іншого розробив gill sans, що використовується на обкладинках penguin classics). робив гравюри для книжок, культові оформлення для golden cockerel press, скульптури для центральних лондонських будівель, надгробні написи, панелі для вестмінстерського собору, військові меморіали; багато писав на релігійні та соціальні теми й читав лекції.
але
також він довбаний насильник та педофіл (ґвалтував своїх дочок, спав з сестрами й навіть їбав собаку) 🫠
чувак помер у 1940, а ця інформація стала публічною аж у 1989 після виходу його біографії фіони маккарті. і кілька років після цього його репутація лише зростала.
та й таке.
well, we think it’s going to be an amazing exhibition that will show gill as an amazing artist. it’s not a show about sexual abuse. it asks the question: does the biography change our appreciation of these things? [стаття]
бісить світ, в якому білим цисгендерним чоловікам можна все.
о, диви
[photo]
о, диви
вчора приїхала передзамовлена природа сучасності джармена, вирішила одразу її "надкусити", й вже з перших сторінок стався приємний флешбек до оцих рідненьких рефлексивно-досліджувальних читань — імена, локації, переплетіння людей, думок, подій... читання, в якому хочеться гуглити, вклеювати картинки й писати поміж рядків.
передмову тут пише олівія ленґ, яка з дитинства надихáлась джарменом (потім і сад зробила, і книжку про нього написала). одразу вигулькують якісь імена, які хочеться досліджувати, як от меґґі гемблінґ (↑), чи говард брукнер, документальний фільм про якого полетів у watchlist. а разом з ним ще фільм про берроуза. та й фільми самого джармена, звісно. і це я тільки передмову дочитала.
о, диви
меґґі гемблінґ. яка цікава жіночка!
о, диви
трошки красивого між тривожними новинами.
о, диви
ну що, з чого починати знайомство? 🙃 й цікаво, чи з'являться після нобеля переклади енн карсон українською.
принесла красиві обкладинки бразильских видань.
о, диви
вересень #книжкове
— світло в серпні, фолкнер (з невеличкою сезонною затримкою 🙃). книжка хороша, але якось дозовано й довгенько йшла. не надто фолкнерівський настрій був.
— упіймати кролика, лана басташич. чудовий текст, тут детальніше.
— тернові прикраси, катаріна вінклер. це пиздець у формі книжки. сповнена побутового насилля й заснована на реальних подіях.
— маленький дерев'яний робот та принцеса-поліно, том ґолд. додаю, бо хоч і манюсінька, але така чудова казка. якийсь абсолютний концентрат добра.
про #кіношне написала коротенько тут.